7-А

 01.06.2021 Завдання для учениці . Читання вголос

Маковея

Його відзначають чотирнадцятого серпня, і присвячено воно матері Соломеї та її семи синам-великомученикам, які з благословення своєї неньки постраждали за Христову віру.

Народ каже: де капала їхня кровця, сходила велика полум'яна квітка, яка одразу зацвітала. То були м а к о в е ї в с ь к і квітки, що згодом скоротилися у м а к.

І коли згортався той цвіт у вивершену куполом (як церква Ісусова) шкатулку, то зернини, що випускалися звідти, мали надзвичайну силу. Ними поставали всі ті слова, що розкидали во славу Божу по світу браття, перед ними розвіювалося зло, чари.

А так як зло найчастіше робили на воді, то на свято семи братів освячували водні джерела, криниці. Би нейтралізувати всяку злу силу, нову до них не допустити.

А щоб підкреслити особливу врочистість маку, до нього додавали найусілякіших квітів, які ще цвіли та красою своєю оченьки звеселяли: чорнобривців, васильку, жоржин...

Напередодні Маковея дівчата збирали різнобарвні квіти з полів, лісів, галявин. Ранком, з росою, зрізалася з городу квітка соняшнику, все те перетикали головками маку - та й несли у церкву, на посвячення. Відтак букет отакий опускався до криничної води, намочений, прикріплювався до цямбриння і красувався отак аж до Спаса (Преображення Господнього, 19 серпня). На Спаса букет забирали і ставили за образи, використовували на останню купіль - перед останньою дорогою.

Мами, що мали на той час синів-вояків, несли той букет одразу до родового дуба (посадженого на честь сина), клали між гіллям, прив'язували червоною бавною: «На тобі, дубе, за то, що мені любе, би його кулька не взяла, би легко десь жив, би силу мав твою і твою міць. Даю тобі, а ти дай моїй дитині». Криниці, перед тим як заквітчувати, приводились до великого порядку: прочищали, фарбували цямбриння, лагодили огорожу.

Здебільшого криниця була одною на кілька хат, а тому там могло красуватися й до десятка букетів-маківочок. То кожен прагнув спорядити їх якнайпишніше, як уже вмів.

Подібні букети маленькі дівчатка кидали у струмки, річечки, рівчаки: «Я тобі даю, ти мені дай. Зле віджени, добро наверни. Бо в усім твоя сила, що мою судьбу зловить»,- прохали воду.

«Голівонька - як маківонька»,- казали про акуратну чи мудру дівочу голівоньку. «Хлопець - як маків цвіт»,- прижилося порівняння.

А щоб так воно було, на Маковея взаємообдаровувались маковими куполами, як писанками на Великдень.

- На тобі мій, дай мені свій, бих ми жили в мирі та злагоді.

А про друзів, як були нерозлийвода, мовилось: «Такі злучені, як би їм хто на дорозі маку насипав».

Мама, щоб у дівчини було хлопців як маку, в першу купіль розбивала макову голівоньку, що знаходилася за образами сім літ. Якщо хотіла синові прибутку в господарстві, теж як макового зерна, осипала перед першою купіллю голову маком, який ще з діда-прадіда за образами стояв.

- Зріс на вгороді, освячений кровію Божою, най буде в мої дитини тілько щистя, як в тебе сімен,- закликала.

Щоб хлопець за дівчиною в'янув, мала виростити подалі від людського ока три маківочки і після Маковея, освятивши в церкві, спекти з тим маком завиванець і дати покуштувати хлопцю та його корові, «буде так рикати душа його за нею, як корова голодна риче, поки у його стайні годована нею не буде...» Але мовилося при тім: «Як ніхто не видів, як цей мак ріс, так най лиш види око Боже, яку любу велику до тебе несу, що я з тотої люби все це зробила».

До кожного свята народного календаря приростають ігри, замовляння, повір'я, як до новорічної ялиночки прикраси. Отож і свято Маковея має свій Ігровий арсенал. Подекуди ще багровів маків цвіт, і дівчата уквітчували ним голівоньки. Для такої оказії висівали трохи пізнього маку, а ще краще, як знаходили маковейчика-видюка (дикого маку). Хлопці старалися знайти видюкову квітку і затикати за капелюха, тоді вже є гарантія, що жона колись онучу з тебе не зробить (чарування не пристануть).

Би не лилася цівкою кров, би, не дай Бог, не було війни, маковим квітом не соромилися прикрасити себе навіть старенькі діди, бабусі. А по службі Божій відбувалося щось схоже на наш сьогоднішній конкурс краси.

Вибиралася дівонька-маківонька. Вона першою виходила на вигін, і до неї зближалися дівчата, обов'язково у червоних кодах, маковім цвіті та червоних сукнях з білою корункою посередині. Старший над парубками, що називався калфою, запрошував трьох дідусів-бешкетників (бо Бог трійцю любить) вибрати «три такі, щоб були до пари». Дідусі опускали капелюхи на очі, «щоб самі не виділи, а Бог їм сказав», та й проходили мимо дівочого ряду.

- Статна, майовита, завита, підкрита, маківка як маків цвіт,- сплескували парубки у долоні після кожного слова. На останньому перший дідусь вибирав «маків цвіт» і вів його У коло, до центру. З його кінця робив початок дідусь др. угий, третій...

Три виведені дівки здіймали капелюх з очей своїм фликевам, цілували їх в руку. На цілий рік ці «маківочки» лишалися привілейованими, І починати з ними данец було за честь. А на Маковея не танцювалося - з цієї днини зачинався піст.

Вояки, що добре службу в цісаря відслужили, могли отримати від бабусь у дарунок вишиті червоним на листвочці (коло пазухи планочка) сорочки-повіснянки: вишиваючи У розлуці - щасливе повернення внука закликали... Та й брати Маковеї теж воїни - Христові.

Добре було визначати на Маковея місце на нову криницю - «сам Господь водичку на добру споживу благо-словит». З криниць виносили відром води до води великої (ріки). Виливши, перевертали на березі відро і зверху сідали, обернувшись спиною до течії, «би шкоди від повені не було».

На Маковея, перш ніж піти з букетиком до церкви, дівчатам добре нахилитися з ним до непочатої води, «би не було від місяця шкоди» (кажуть, як місяць уподобає молодичку, то вносить розлад в родину, тримає її для себе).

На Маковея, опівночі, літні уже молодиці перед місяцем заголилися (підбираючи під саму шию білу, невишиту, лишень вгачковану сорочку), «би болу з грудей спивав».

На Маковея несли дубового чи кленового листу, де сталася нагальна смерть, би ще когось за собою не тягнула.

Пишнотіловиті жінки мняцкали кулешу на правому коліні, відтак даючи псові, би ноги не впухали, не боліли, воду не притали.

Через перелаз сусідка з сусідкою розмахували руками, імітуючи сварку, би щось лихе між ними не пройшло. Котра котру першою уздрить - та і починала.

Хлопець міг лізти опівночі на дуба і обіткнути йому, не більше як на мізинець, вершиночку, «би верх (гонір) його ніколи ніхто обіткнути не міг».

З хоругвами по службі Божій виходили на місця, що пам'ятали кровопролитні бої, правили молебінь. На ріках хлопці катали на човниках своїх дівчат, осипаючи зібраний квіт, з яким на воду ступили, «би личко борзо не в'януло». У деяких селах священик власноруч двічі ладаном обкурював криниці, «би відьми здихали» та чари на воді не приймалися. Миром, громадою сусідні села сходились на межі, обмінювалися калачами, бо Бог товариськість любить та щоб сусідські парубки не билися.

Якщо на Маковея свиня захоче до «молодого», то ті поросята будуть добрими на розплід. Якщо заквакає жаба, вискочивши з води тобі під ноги,- бережись небезпеки, очистися від закликаючих її гріхів...

Диференційовані завдання до тексту «Маковея»:

• намалювати словесні картинки до певних частин твору;

• підготуватися до творчого переказу від першої особи;

• подумати, які запитання можна поставити на наступному уроці своїм товаришам;

• обміркувати питання про найголовніше у творі.

01.06.2021       Завдання для  учня

25.05.2021           Завдання для учениці 

Читання мовчки. Аналіз прочитаних текстів. Складання плану прочитаного

                          Дерева і кущі
Звідки любов в українця до зелених садочків, звідки його пристрасть оточувати своє житло дикими деревами і кущами ? Не останню роль тут відігравала впевненість, що всі лісові, паркові, фруктові дерева Бог посадив людям на користь і добро. «Нема України без верби і калини», - кажуть в народі. Додамо, що нема української землі і без осокорів та яворів, дубів та смерек, буків та каштанів.
Один із давніх авторів, змальовуючи побут українців, зазначав: «Їхні левади обсаджені вербами; верба - це щось таке, що з'єдналося з життям малороса. Вербові пухнасті котики з`являються у березні, коли ще не зійшов сніг і дерева постукують голим мерзлим гіллям. До речі, весною там, де не росли берези і населення не мало змоги добувати солодкий смачний сік. Селяни рубали молоді вербові паростки і заливали їх водою. Через два-три тижні цей настій вже можна було вживати, як цілющий напій.
Верба не боїться вологи. З вербових колод майстри видовбували посуд, ночви, мірки, човни. Скрізь вербу використовували для різноманітних каркасних переплетень, будівництва кошар, кошелів, кліток. Огорожі-тини з верболозу стали характерною прикметою придніпровських селищ. З прутовидних верб плели місткі і зручні кошики. Частіше заготовляли паростки зі шкіркою, якщо ж шкірку знімали, то лозу перед використанням замочували у воді і обдавали окропом.
«Верба і дівчина приймуться де-небудь», - казали в народі, відзначаючи невибагливість вербових паростків. Вони пускають корінці у бідному поживними речовинами ґрунті і швидко тягнуться вверх - верба, як трава лугова, ти її коси, а вона знову буде рости, траплялося, що десь поблизу річки в землю втикали декілька лозин, а через два-три роки на тому місці вже височіла зелена огорожа. З цього приводу зазначали, що там, де росте верба, буде жити і ріка - вербою часто зміцнювали прибережні схили і кручі. Верба поблизу води - це прикмета українських шляхів, на узбіччі яких завжди може відпочити подорожній. «Там криниця, де вербиця», - пояснювали йому дорогу місцеві жителі.
Здавна верба на Україні вважалася священним деревом. Шостий тиждень Великого посту називали Вербним («вербичем»). На Вербному тижні у церквах освячували вербові гілочки.
Освячені вербові гілочки втикали у кутках ниви, з якої прагнули одержати багатий врожай. Вербою скурювали хату від пропасниці, її клали у воду, в якій купали хвору дитину, вербовий настій пили, щоб не боліла голова. Якщо хворіли зуби, то потрібно було вирізати шкірку або «серце» у освяченої верби, яка росла на городі, а потім знову прикласти до дерева, щоб приросли.
Який кущ наймиліший для серця українця ? Народ на це відповів так: «Нема цвітку на всім світку, як на тій калинці». По всіх українських усюдах цвітуть калинові кущі. Саджали їх біля колодязів, щоб вода була здоровою і смачною, поруч із застільними вікнами відразу після завершення будівництва оселі. На початку зими, коли в сірих холодних сутінках журилися села, червоні грона калини звеселяли серця селян, наповнювали їхні душі спокійним чеканням світлих змін. Недаремно калину називали в народі «гордовиною» - вона була прикрасою, гордістю зимового українського садка. «Не ламайте калину, бо накличете мороз», - попереджала мати дітей, які влаштовували свої забави під калиновими кущами. Але саме після приморожування плоди калини вживали і старі, і малюки. З калинових ягід готували начинку для пирогів - «калеників», киселі - «калинники»», настойки - «калинівки», приправи до м`ясних страв. Майже в кожній селянській родині калину застосовували при простудних захворюваннях. Бабусі завжди пропонували неслухняним онукам, які морозної пори на вулиці «наловили дрижаків», гарячі цілющі калинові напої з медом.
Весною калина білим цвітом квітує, а восени червоні ягідки дарує. Квітне і плодоносить калина в луках і садочках, виграє калинове диво зелено-біло-червоними барвами у прислів'ях, піснях, казках і легендах. Звідки взялася калина ? Розповідають, що колись напали на українське село вороги. Дівчина-красуня, яку схопили бусурмани, вирвалася і почала тікати. Але раптом розірвалося її червоне намисто і розсипалися по землі яскраві намистинки, з яких через деякий час і повиростали калинові кущі.
Калинові кущі часто саджали на могилах. «та висип же, мила, високу могилу, та посади, мила, червону калину», - співали козаки.
Схиляються червоні кущі в луках і на козацьких могилах - журиться, сумує Україна. Та знову і знову її безмежжям лунає: «А ми тую червону калину підіймемо, а ми нашу славну Україну, гей, гей, розвеселимо!»
                                                                            (  За В. Супруненком; 621 слово).

ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ ДО ТЕКСТУ 
«ДЕРЕВА І КУЩІ»

1. Українці охоче саджають біля своїх осель:
а) дикі дерева і кущі; б) граб; в) дуб; г) ліщину.

2. Пращури вірили, що всі дерева Бог посадив людям:
а) на користь; б) на злидні; в) на багатство; г) для краси.

3. Левади були обсаджені:
а) вербами; б) соснами; в) каштанами; г) кланами.

4. Майстри вербових колод виготовляли:
а) посуд і човни; б) скриню; в) мисники; г) вікна та двері.

5. У придніпровських селищах з верболозу виготовляли:
а) огорожі-тини; б) меблі; в) вікна; г) підлогу.

6. Верба відзначається:
а) невибагливістю; б) росте тільки в лісі; в) росте тільки у саду;
г) росте тільки на луках.

7. На Україні верба вважається:
а) священним деревом; б) нечистим деревом; в) його остерігалися;
г) його не садили.

8. Шостий день Великого посту називається:
а) Вербним; б) Купальським; в) Різдвяним; г) Великодним.

9. Освячену вербу тримали:
а) на покуті за образом; б) у коморі; в) біля дверей; г) біля мисника.

10. Який кущ саджали біля колодязя, щоб вода була здоровою та смачною:
а) калини; б) ліщини; в) смородини; г) малини ?

11. Плоди калини втрачали гіркий смак:
а) після приморозків; б) після того, як їх зривали;
в) після обдання окропом; г) під час достигання.

12. За легендою, калина з`явилась:
а) із червоного намиста дівчини, яку схопили бусурмани;
б) юнак посадив стебельце при дорозі;
в) птахи принесли насіння;
г) вітер заніс насіння.

25.05.2021   Завдання для учня

22.05.2021 Завдання для учениці

Тема: Текст. Аналіз і написання переказів, творів-описів місцевості

 Складання твору-опису місцевості за планом:

План твору-опису вулиці

1. Назва вулиці та короткі відомості про її виникнення.

2. Рельєф і забудова вулиці:

1. розміри та структура;
2. рослинність та зовнішній стан;
3. цікаві будинки та заклади, що розташовані на ній;
4. власний будинок.

3. Особисте ставлення до рідної вулиці.

2.Прочитати текст. Визначити стиль і тип мовлення.  Звернути увагу на особливості опису місцевості.

ВУЛИЦЯ МОГО ДИТИНСТВА

У кожної людини є найдорожчі місця в житті. Для мене - це ву­лиця, на якій я виросла. Зараз живу далеко звідти, але завжди пам'я­таю про неї і повертаюся туди.

Це маленька затишна зелена вулиця носить назву «Соборна». Духмяні грона білих акацій, п'янкий аромат жовтих лип, пухнастий цвіт струнких тополь, чарівні листя кленів - такою запам'яталася моя вулиця.

Наш колишній триповерховий будинок стоїть у затишному місці. У маленькому зеленому дворі багато яскравих квітів.

Запам'ятався мені на нашій вулиці і старовинний білий будинок із колись розкішним, а тепер, на жаль, занедбаним садом. Де-не-де збереглися маленькі одноповерхові будиночки в квітучих деревах і густих кущах.

Нещодавно ми з мамою ходили нашою вулицею. Початок її веде від Дніпра, від нашої улюбленої набережної з красивим пам'ятни­ком - гордим вітрильником. У кінці вулиця знов повертає до річки через відому алею Слави.

Яка краса на Соборній восени! Дерева стоять у багряному, жовто­му листі, яке потихеньку спадає додолу. Йдеш по ньому, наче по пре­красному м'якому килимі. З Дніпра доноситься свіже повітря. Від­чуваєш незвичайний спокій і повне злиття з природою. Такий мій рідний куточок у Херсоні - вулиця Соборна.

22.05.2021 Завдання для учня

Тема: Сприймання на слух текстів монологічного характеру

• В ТЕМРЯВІ

У маленькі вікна низенької хати заглядала чорна синя ніч. Надворі шумів вітер, а в убогій хаті було тихо. Замість стола коло стіни старенька скриня, на їй, закурена і чадна, помалу блимала бляшана лампочка.
У хаті бідно і пусто. Убоге світло каганця вилискувалось на темних іконах; далі, в сутінку, виднівся піл та ріжок печі.
Низько схиливши кучеряву голівку до каганця, сидів над писанням хлопчик і стиха скрипів пером по папері.
Серед хати на долівці стругав якусь дошку господар хати Клим. Жінка його сиділа на лаві й пряла. Кожний пильнував своєї роботи, і всі мовчали.
Дописавши сторінку, хлопчик потягся, закрив зшиток і положив його у свою шкільну торбинку. Потім узяв з полиці книжку, чепурненько розправив її, розгорнув, зложив перед собою руки і став читати вголос.
Рівно, мелодійно забриніла віршована мова. Мати присунулась з гребенем ближче до хлопця, повагом витягувала довгу нитку й, осміхаючись у такт віршові, кивала легенько головою.
Тихо й виразно, як акафіст, вичитував хлопець.
Клим підняв голову од роботи й прислухався... А жалі так і хватали за серце, так і хватали.
Прибрав роботу, помолився, погасив каганець і ліг спати. Сон не йшов до очей. Як галич, осідали його думки й краяли серце.
І от увижається Климові серед темряви панська кімната, великі царські портрети, стіл, зеленим сукном укритий... Кругом столу сидять чужі хлопчики, такі чепурненькі, причесані, мов паненята; сидять і щось пишуть.
Писар їх навчає, люди вклоняються їм, навіть сам старшина чоломкається з ними за руку.
Малі вони, а знають уже багато дечого такого, чого він та інші прості люди не розуміють. Сам Клим, як був колись десяцьким, чув, що вимовляли вони часом якісь мудрі канцелярські слова.
Клим подовго дивився тоді на їх і думав, що з їх вийдуть люди.
Тоді ж надумав він оддати сюди свого Петрика.
Іще раніше, коли дали Петрику в школі першого похвального листа, Клим надумав вивести його на легкий хліб.
Не видна була йому спершу дорога до того легкого хліба; після того ж, як побував у волості десяцьким, він уже знав, що йому робити. Упрохає писаря та старшину, одмолотить днів зо три - і Петрика приймуть до волості. А там дорога видна: вийде письмоводителем, урядником або тим же писарем. Усім їм добре живеться. Жалування беруть добре.
Казать нема чого - добре живуть, і кращої долі своєму Петрикові Клим і не бажав би. Та і йому, Климові, на старість добре було б.
Так марив Клим у скрутні часи, коли змучена його думка не мала чого кращого, щоб зачепитися. І робилося йому тоді легше.
Тепер було Климові важко, немов люди підстерегли його таємні надії й мають замір шкодити.
І саме ті люди, які повинні б допомогти вийти хлопцеві в люди!
Думки за думками, невеселі, образливі, товпилися в його голові й давили одна другу. Клим навіть забув, що була пізня ніч: не думав спати, ворочався на постелі й розплющеними очима дивився в пітьму.
Клим підняв голову; серце забилося й похололо: у його блиснула нова думка: чи це не навертається діло на те, щоб саме його Петрика не випустили в люди?.. Бачать - хлопець не дурний, пам'ять дав йому Бог гарну, може чоловіком бути - ну, і не пускають. Бо кому ж потрібне мужицьке дитя?
Ця думка несподівано зринула в голові у Клима, і потім не міг уже од неї одв'язатися. Пригадалось йому, що як приходив до його з молитвою піп, то розпитував, куди він думає пустити хлопця по школі. Навіщо б йому отеє знати? Тож, знать, неспроста він довідувався!
Поворочавшись трохи, Клим піднявся з ліжка й, тихенько облапуючи в пітьмі перед собою, підійшов до полу, де спав Петрик. Нагнувся над ним, здержує дихання, прислухається...
Петрик спить і тихенько виграє носом, немов у дудку 

(С. Васильченко, 590 сл.).

• Виконання завдань тестового характеру за змістом тексту

1. До якого типу мовлення належить почуте висловлювання?
а) Розповідь;
б) розповідь з елементами роздуму;
в) роздум;
г) розповідь з елементами опису.

2. Яка тема прослуханого тексту?
а) Навчання хлопчика в школі;
б) важка праця батьків;
в) роздуми батька про майбутнє сина;
г) життя хлопця в наймах.

3. Від чийого імені йдеться розповідь у тексті?
а) Від імені Клима;
б) від імені автора;
в) від імені дружини Клима;
г) від імені сина Клима.

4. В яку пору року відбуваються описані події?
а) Весна;
б) літо;
в) осінь;
г) зима.

5. Що знаходилось у хаті замість стола коло стіни?
а) Старенька скриня;
б) стара шафа;
в) довга лава;
г) комод.

6. Що марилося Климові після того, як він ліг спати?
а) його дитинство;
б) як син читає книжку;
в) рідна хата;
г) панська кімната і великі царські портрети.

7. Ким у майбутньому хотів бачити Клим свого сина?
а) Учителем;
б) писарем;
в) десяцьким;
г) старостою.

8. Хто, на думку Клима, мав намір зашкодити майбутньому Петрика?
а) Сам учитель Петрика;
б) чужі хлопці, хто вчився разом із Петриком;
в) люди, які повинні б допомогти вийти хлопцеві в люди;
г) волосний писар.

9. Продовжіть речення Петрик спить і тихесенько виграє носом,... .
а) Немов співає;
б) немов у дудку;
в) аж посвистує;
г) зітхаючи.

10. Який художній засіб використано автором у реченні Рівно, мелодійно забриніла віршована мова?
а) Епітет;
б) метафора;
в) гіпербола;
г) персоніфікація.

11. Яка риторична фігура вжита у вислові Навіщо б йому отеє знати?
а) Риторичне запитання;
б) риторичне звертання;
в) риторично-окличне речення;
г) інверсія.

12. Розташуйте пункти плану відповідно до хронології подій у тексті:
1) Марення Клима.
2) Тихо й виразно Петрик читав уголос книжку.
3) Петро сидів над писанням і стиха скрипів пером по папері.
4) Клим підійшов до полу, де спав Петрик.
5) Клим стругав дошку, а жінка його пряла.
б) Клим погасив каганець і ліг спати.

20.04.21 Вживання прийменників із іменниками,числівниками, займенниками

13.04.21 Написання часток не і ні з різними частинами мови , також часток -бо, -но, -то, -от, -таки.

06.04.21  Написання прислівників окремо,разом і через дефіс

30.03.21 Написання-не і -ні з прислівниками

Тільки разом не пишеться тоді, коли прислівник без не не вживається: невдовзі, невідв'язно, невпинно, невсипуче, неквапом, ненароком, неподалеку, несамовито, неспроста, нехотя, нещадно. 

З більшістю прислівників не звичайно пишеться окремо: не так, не тут, не треба, не слід, не можна, не варто, не дуже, не цілком, не зовсім, не досить, не жаль, не вперше, не спросон­ня, не по-нашому, не по-товариському, не мимохідь, не право­руч, не щодня, не вдень, не вчора, не сьогодні.

Під час написання не з прислівниками, утвореними від прикметників за допомогою суфіксів -о, -є, треба орієнтуватися на зміст висловлювання:

а) якщо в певному контексті слово з не можна замінити іншим словом чи словосполученням, то не пишемо разом: нелегко (важко), недоброзичливо (вороже), недобре (погано);

б) якщо в певному контексті не відкидає щось, заперечує, то не пишемо окремо: іти на гору не легко, нітрохи не холодно, аж ніяк не страшно.

У текстах наукового та офіційного стилів прислівники часто виступають у ролі вставних слів, які надають реченню окремих смислових відтінків, виражають додаткові повідомлення, уточнення (мабуть, на жаль, наприклад).

21.01.2021 Завдання для учениці

1) Прочитайте  вірш. Чи знайомий вам цей вірш?
2) Який тип мовлення використовується у цьому вірші? 

                А я у гай ходила

А я у гай ходила
по квітку ось яку!
А там дерева - люлі.
і все отак зозулі:
Ку-ку!
Я зайчика зустріла,
дрімав він на горбку.
Була б його спіймала -
зозуля ізлякала:
Ку-ку!

Павло Тичина
(Павло Тичина. А я у гай ходила. Улюблені вірші.-Київ:
А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2005.)

12.11.2021 Завдання для учня та учениці

Тема: Діалогічне мовлення. Читання в ролях.Діалог дискусійного характеру, відповідно до запропонованої ситуації (орієнтовно 8-10 реплік)

Прочитайте діалог:

-Навіщо тобі ще один телефон,якщо в тебе вже є один!?

-Ти, що не бачиш, він вже не такий гарний!

-І що? В наступному місяці з'являться більш кращі моделі.

-Це ж треба чекати аж до насупного місяця. А телефон мені потрібен зараз!

-Ти що, місяць не зумієш проходити зі старим телефоном?

-Ти розумієш, телефон для меня дуже важлива річ,тому ,я не хочу чекати.

-Так,але мені здається,що твій телефон набагато кращий ніж той,що ти хочеш .

-Не збивай мене.Мені цей телефон дуже подобається!

-Я  просто хочу тобі все поянити.

-Дякую, тобі звичайно,але я всеодно хочу його взяти!Підійдіть до мене, будь-ласка,-сказав один із друзів до продавця

-Так я вас слухаю!

-Я хочу купити ось цей телефон!

-Добре підходьте до каси,я вам все поясню!

 Самостійно  із батьками, складіть та розіграйте діалог дискусійного характеру, до запропонованої ситуації (орієнтовно 8-10 реплік) . Тема  "Похід до зоопарку"